Храм – частинка нашої духовної Батьківщини. Навіть парафіяльний храм багато парафіян сприймають як свій будинок, бо тут знаходять духовну родину – духовного батька, братів і сестер у Христі.

Монастир і в буквальному сенсі є домом для його насельників. Але справа не тільки в цьому. «Царство Боже всередині вас є», – каже Господь, запрошуючи до серцевої молитві. Але Церква як збори віруючих у Христі у всій повноті можна відчути тільки в храмі. Тут ми входимо в лоно Матері-Церкви через хрещення, одержуючи зміцнення на своєму духовному шляху через миропомазання. Тут відбувається головне – з’эднання віруючих з нашим Небесним Отцем через Його Сина в таїнстві Євхаристії.

Треба зрозуміти що обитель – живий організм зі своєю історією, своїми святими – небесними покровителями – і святинями. Неможливо любити камені, стіни та покрівлю, але можна любити Бога, що посилає Свою благодать на це місце. Можна любити і ближніх, особливо якщо ти хоч щось про них знаєш, а про це теж може і повинен подбати пастир. Тоді парафіяни полюблять храм, як свій будинок, і будуть піклуватися про нього.